Популярне

В пошану дядькові Миколі

Вечірня сирість просто вимотувала, в’їдаючись до самих кісточок. Я, поспішаючи з роботи додому, нікого і нічого не помічала, в голові була одна думка - пошвидше би додому, зігрітись в обіймах рідних людей, зготувати смачну вечерю і т.д. Перед самим поворотом до мого двору, помітила кілька людей, вони стояли навколо якогось предмета, що нерухомо лежав на землі. Підійшовши ближче, побачила, що цим предметом виявився наш сусід - дядько Микола.

І тут мене як током вдарило. Мене здивувало не те, що дядько Микола вкотре п’яний (хоча до такої степені чоловік ще ніколи не напивався), мене здивувало, що навколо нього стояло декілька його дружків, можливо саме тих, що нещодавно і наливали бідоласі. Вони, показуючи пальцями, нахабно сміялися. Зібралося там і декілька жінок, які галасуючи дивувалися, до чого світ наш докотився. Мене здивувало, що ніхто і кроку не зробив, щоб допомогти бідоласі. Переді мною пробіг Іванко - його син. Він, глянувши на цю всю картину, з насмішкою одразу ж пішов далі, теж не допомігши батькові. Я стояла і осторопіло дивилася. Чогось саме в цей момент мені згадалося скільки дядько Микола зробив доброго для нашого дому. Он стоїть тітка Марійка, вона найбільше галасує, мовляв, скільки пияків розвелося сьогодні, що і дітей страшно на вулицю випустити. Цікаво, як жінка так швидко забула, що саме дядько Микола допоміг її чоловіку вилікуватись від алкогольної залежності, як силоміць тягнув його до машини, а той йому ще руку вивихнув, як сина з бійки витяг. І тітка Соня (жінка, що живе поверхом вище від дядька Миколи) теж чогось забула, як затопила бідолашного чоловіка, а той не лише не затребував відшкодування, ще й допоміг ремонт зробити, мовляв сусіди ж як не як...

Я стояла і мовчки спостерігала, як люди, котрим цей чоловік зробив стільки добра, в тяжку хвилину насміхалися з його немочі, ніхто не запитав, що сталося, адже на кого, а на дядька Миколу це було не схоже. Проте останні місяці в житті чоловіка зробили все, щоб зломати сильну, вольовничу натуру.

Дядько Микола і тітка Рая були одружені 30 років. Що і казати, зразкова сім’я. Виховали двох дітей, вивчили і вивели в світ. Старша донька, Валя, після закінчення педагогічного університету виїхала до Штатів, де і залишилася жити. З сином цим людям, правда, не дуже пощастило. Потратили на хлопця купу грошей, спочатку «запхали» до медичного, думали буде лікарем - і копійка, і престижно, проте Іван, провчившись півроку, вирішив, що це не його. Наступного року він взагалі відмовився вступати до вишу, заявивши, що піде на роботу. З того часу минуло три роки, Іванко так і сидить із середньою освітою вдома, навіть не думаючи заробляти хоча би якусь копійку. Більше того, майже щотижня до них навідуються сумнівні молоді люди то напідпитку, то взагалі, якось дивно себе поводять. Батьки вже не знали до кого звертатись, як допомогти своєму горе сину. Тітка Рая, бідолашна, так занепокоїлась, що одного разу її схопило серце, вона пролежала місяць в лікарні. Чоловік ні на хвилинку не покидав хвору дружину, доглядав за нею, стежив, щоб боляща ні в чому не нуждалась. Валя, дізнавшись про матір, разок зателефонувала, а потім все ніяк руки не доходили. Проте Іванко, не те, що не навідався, жодного разу яблучка не передав. Де ходив син і що з ним коїлося батьки не знали. Проте, виписавшись з лікарні, на бідолашну матір чекала нова неприємна несподіванка, яка виявилась для неї фатальною. Зайшовши до квартири, батьки побачили купу розкиданих пляшок, на дивані лежав їхній синочок в обнімку з якоюсь дівчиною. Тітка Рая встигла лише зловитися за серце, і заплющити від болю очі, більше жінка їх не відкрила. Поховав дядько Микола свою Раєчку, вигнав з дому сина, посварився з донькою, оскільки та заявила, що їй не вигідно приїжджати на похорони матері, мовляв влетить в копійку. Залишився чоловік один. Завжди сумний, його сиві вуса вже не розтягувалися від щирої усмішки, очі завжди заплакані. Спочатку сусіди намагалися якось підтримати бідолаху: співчували, ойкали, проте людей на довго не вистачило і кожен поринув з головою в свої проблеми, залишивши сусіда один на один із своєю бідою. От день за днем, дядько Микола з горя і почав прикладатися до чарки. Появилися дружки, що завжди раді пиячити "на халяву". Проте, ще не доходило до такої степені, щоб чоловік валявся посеред вулиці - це вперше...

Аж тоді в мене промайнула думка, що сьогодні рівно рік від смерті тітки Раї. Ось вам і відповідь... Мої роздуми перервала сирена - приїхала швидка. Підійшовши до дядька Миколи, лікарі заявили, що чоловік помер. Всі позамовкали, почали розходитись і лише дорогою до будинку, згадували, який він був хороший чоловік, скільки добра їм зробив і т.д.

Дивно якось влаштоване наше життя. Нам, для того, щоб сказати добре слово про людину, потрібно її втратити.

Зоряна Деркач
Всі статті автора

Колонка

Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.


Коментарі

Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.


Вибір редакції

Бер
27
У чому різниця між просеко та шампанським

Просеко та шампанське — два популярних види ігристих вин, які часто асоціюються зі святковими подіями та особливими випадками. Мають спільні характеристики, які роблять їх досить схожими, але водночас різними. Кожен напій може похвалитися власними особливостями.

Бер
18
Наукова установа в Тернополі проводить збір книг для Херсону

З нагоди відзначення 210-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка та з метою поповнення бібліотечних фондів, формування книжкових поличок в укриттях та наповнити книжкові полиці в Херсонській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара.

Лют
19
Які перспективи освіти в Україні в майбутньому?

Мати можливість планувати далі, аніж на наступні декілька місяців – це велика розкіш для середньостатистичного українця, який перебуває в режимі виживання, боротьби та невизначеності. Але є багато соціальних сфер, які під впливом війни починають змінюватися вже сьогодні. І чи будемо ми готові до нових реалій, коли ці зміни заведуть нас у глухий кут і вимагатимуть термінових реформ? Наприклад, яким ви бачите майбутнє української освіти, яка напряму залежить від народжуваності дітей? В 2000-х роках ми досягли відносної стабільності у своєму економічному та політичному розвитку. Саме завдяки цьому внормувалося і питання народжуваності. З ростом рівня життя зросла і народжуваність, яка в 2012 році досягла позначки в 520 тисяч немовлят.

Реклама

НОВІ КОМЕНТАРІ


parkovka.ua

Зроблено web-студією